Дмитро Фіалка, доброволець з Ізраілю

Видео Радио «Свобода» про израильтянина Дмитрия Фиалку, погибшего на востоке Украины

Переходь за посиланням:  https://www.youtube.com/watch?v=l_Fz47iIlTc

Анатолій, журналіст , військовослужбовець УДА

Вчора журналіст «Дніпра Оперативного», сьогодні - військовослужбовець УДА. Анатолій Івченко – журналіст з Дніпра. Багато років він був «голосом» сайту «Дніпро оперативний», ведучим дайджестів. Але з початком повномасштабного вторгнення Анатолій залишив роботу у ЗМІ і поповнив лави Української добровольчої армії. Каже – це його обов’язок! Про побратимів і службу, незвичний позивний Мопс та перемогу України Анатолій розповів у програмі «Історії Війни»

(Переходь за посиланням: https://youtu.be/Ubgx6HaJiI8

Володимир, інспектор взводу ТОР

 Володимир був інспектором взводу першої роти першого батальйону тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції. 

Відданий справі, відповідальний, справедливий, надійний. Він був сиротою, тому його родиною стала патрульна поліція. З початком повномасштабного вторгнення Володимир Князєв вирішив йти добровольцем захищати Батьківщину.

На жаль, на початку травня, виконуючи бойове завдання, Володимир потрапив під мінометний вогонь і загинув у Миколаївській області.

Не забудемо жодної втрати. Вічна пам’ять та слава полеглим захисникам України!

Продюсер, розвідник

 До початку повномасштабного вторгнення військовий із позивним Продюсер мав служити в підрозділі піхоти, а після 24 лютого перепрофілювався в розвідники. Сьогодні він виконує бойові завдання у бригаді швидкого реагування Національної гвардії України.

Продюсер разом із своєю групою брав участь у боях на Донеччині та на власні очі бачив, які огидні тактики використовує ворог.

Військовий згадує, як окупанти перевдягалися в цивільний одяг, знаходили прикриття не через свою вмотивованість. Вони робили це тільки тому, що хочуть жити. Ми ж хочемо перемогти. 

 «Ставши на шлях воїна, потрібно робити максимум для того, щоб бути корисним для свого підрозділу та своєї країни».

Пишаємося нашими воїнами! Вперед до перемоги!

#герої

Дмитро, вибухотехнік

 Дмитро Ривак був родом зі Львова. Там служив у вибухотехнічній службі Національної поліції України, а у 2014 році пішов добровольцем в АТО. 

Спершу Дмитро служив у батальйоні «Святої Марії», а згодом доєднався до  вибухотехнічних підрозділів МВС.

Дмитра часто запрошували на службу за кордон, але він завжди стояв за Україну. І саме під час виконання завдання на Харківщині, віддано служачи Україні, він загинув.

У Дмитра залишилися дружина та син.

Вічна слава герою, який до останнього захищав Батьківщину!

В'ячеслав, "кіборг", історик

 Його знали як «кіборг» із Запоріжжя. У 2014 він приєднався до лав Збройних Сил України та у складі окремої аеромобільної бригади брав участь в обороні Донецького аеропорту, боях у Південному котлі та Дебальцевому. За свої бойові заслуги був відзначений орденом «За мужність» третього ступеня.

Вʼячеслав Зайцев був істориком, завідувачем інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Хортиця» та депутатом Запорізької міської ради останніх двох скликань. На початку повномасштабного вторгнення одним із перших пішов до військкомату і відправився на фронт. На жаль, у боях із ворогом Вʼячеслав загинув. У нього залишилася дружина та маленька донька.

Низький уклін усім українцям, що віддали своє життя за незалежність українського народу! Вічна слава!

Анна, лікар-анестезіолог

 Пані Анна — лікарка-анестезіолог. З першого дня повномасштабного вторгнення вона допомагала пораненим евакуюватися через Романівський міст, який з'єднує Ірпінь та Київ. Але лікарка була готова до всього.

Ще у 2014 році Анна Конош волонтерила на Майдані та організувала там фонд «Шпиталь Майдану». Згодом — допомагала добровольчим батальйонам, волонтерила на Сході.

Про перші дні повномасштабного вторгнення Анна згадує: «...хотілось плакати від усіх цих історій людей. Але це був єдиний і останній раз. До всього звикаєш з часом… Пам’ятаю історію: чоловік із жінкою тікали вночі. У чоловіка багато супутніх хвороб було, його не довезли. Хлопці намагались йому серцево-легеневу реанімацію зробити, 20 хвилин качали, але не врятували. Це під мостом було».

Слухати історії людей, бігти під обстрілами до пораненого, аби надати першу допомогу і перенести у швидку, ховатися, коли криє, але продовжувати допомагати. 

Наші лікарі робили й продовжують робити неможливе! Пишаємося!

Джерело: Суспільне.

Юрій, журналіст

 28 вересня під час виконання бойового завдання загинув професійний журналіст, капітан, начальник служби зв’язків із громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ Юрій Лелявський.

Юрій працював у різних виданнях та на загальнонаціональних телеканалах, готував репортажі з гарячих точок Майдану в Києві, Криму та Донбасу. У 2014 році він два рази потрапляв у полон. Згодом Юрій вирішив призватися до Збройних Сил України та відповідав за звʼязки із громадськістю в різних бригадах. 

На початку повномасштабного вторгнення військовий був на Півдні України, висвітлюючи хід ведення бойових дій, одним із перших заходив до звільнених від противника українських населених пунктів.

Низький уклін за його неоціненний внесок у боротьбу за нашу незалежність та свободу! Вічна слава герою!

*Вдячні кожному, хто виховує покоління вільних та незламних українців

 Сьогодні наша країна й наш народ фактично складають іспит. На витримку, міцність, мужність, зрілість. Тест на виживання. 8 років і 221 день повномасштабної війни весь світ бачить, як саме нам це вдається. Бачить, хто такі українці. Бачить результат і вашої роботи – вихователів, учителів, викладачів. Усіх, хто своєю сумлінною працею виховав молодих, сильних, відданих Україні патріотів, які сьогодні відважно захищають свободу нашої держави.

_

___

Today Ukraine and its people are actually taking an exam for endurance, strength, courage and maturity – a test for survival. Eight years and 221 days of the full-scale war, the whole world sees how we manage that, sees who Ukrainians are. It sees the result of your work – educators, teachers, lecturers. All those who, with their conscientious work, raised young, strong, devoted to Ukraine patriots, who today bravely defend the freedom and independence of our beautiful state.

Photo: Wojciech Grzedzinski, Adaa Zagorodnya, Arsen Petrov, UNICEF/Pashkina, Anatolii Stepanov,  Nikolay Synelnykov, Carol Guzy, Serhii Nuzhnenko, Roman Hryshchuk

Валентина, командир відділення

 

Ще до подій 2014 року пані Валентина турбувалася про те, як найкраще подати навчальний матеріал дітям, та перевірками домашніх завдань, адже була педагогом. Сьогодні вона командир відділення. Її учнями стали солдати.

Валентина Ніжик вже 5 років служить командиром відділення в лавах Нацгвардії України. Прийняла рішення повністю змінити сферу діяльності після початку війни. Пройшла навчання і зараз вправно керує ввіреними їй у підпорядкування солдатами строкової та контрактної служби. Педагогічні навички стають у пригоді.

Валентина запевняє: допоки рідній країні будуть потрібні її знання, уміння та досвід як військової, доти залишатиметься у війську. 

Лише наснаги нашим захисникам і захисницям!

Джерело: Нацгвардія України.

Михайло Матюшенко, "Дід"

 Його знали за позивним Дід та за групою льотчиків-«привидів Києва», яких він очолював. 

Михайло Матюшенко був військовим льотчиком із Бучі. Керував багатьма типами як військових, так і цивільних літаків, а з початком повномасштабного вторгнення він очолив 40-ву бригаду тактичної авіації. 

«В одну з ночей Дід кинувся в повітряний бій на Л-39, імітуючи атаку МіГ-29 на пару Су-30. І що ви думаєте? Вони відступили!» — згадують про Михайла побратими.

 Останні місії Михайла були на південному та східному фронтах. На жаль, під час виконання одного з бойових завдань над Чорним морем Михайло Матюшенко загинув. Це сталося ще в червні, його довго шукали, і лише зараз легендарний льотчик повернувся додому.

Його справа була героїчною, і так само героїчно він віддав своє життя за Батьківщину! Слава українським захисникам!

Лікар - нацгвардієць

 

Сьогодні він військовий лікар-нацгвардієць. Його історія боротьби за Україну розпочалася разом із початком російсько-української війни у 2014 році. Тоді ще студентом військовий захопився тактичною медициною та навчав мобілізованих, що йшли захищати наш Схід.

«Спочатку я підписав контракт та потрапив до лав Нацгвардії України в Миколаїв. Саме з цієї частини я вперше потрапив до району тодішньої ООС. Після повернення з відрядження мені запропонували посаду начальника медичної служби у місті Херсоні», — розповідає лікар-нацгвардієць. 

Коли розпочалася війна, військовий вже працював сімейним лікарем, але одразу зателефонував до своєї частини та запитав, чи він потрібен. Зібрав речі та негайно прибув. На фронті зараз його батько та брати, які впевнено повторюють фразу «ти хотів землі цієї, тож тепер змішайся з нею».

Повернутися додому, відбудовувати Україну,  займатися справою свого життя — мрії нацгвардійця після нашої перемоги. І наші теж!

Джерело: Нацгвардія України.

#герої