Роман, розвідник

#історії_героїв

Окрім бойових завдань, розвідник Роман має ще одну відповідальну роботу – збирає військові артефакти для шкільного музею. Він показує речі, полишені окупантами на позиціях під час Харківського контрнаступу, і зауважує, що сучасні діти мають достеменно знати, проти кого і за які цінності ведуть боротьбу українці. Власне, саме про ці фундаментальні речі Роман розповідає своїм учням на уроках з предмету «Захист України», який він кілька років викладає у одному з ліцеїв Кропивницького.

Коли повернеться до вчителювання, каже військовослужбовець Першої окремої бригади спецпризначення ім. Івана Богуна, до основної програми курсу обов’язково додасть навчання дітей корисним навичкам, набутим на фронті.
– Навчу їх тому, що знадобиться у цивільному житті, наприклад, у походах. Діти мають знати, як сховатися від дощу, де знайти воду, як зорієнтуватися на місцевості тощо, – пояснює Роман. – Буду розповідати їм про те, як важливо тренуватися, вдосконалювати фізичну форму, вчасно реагувати на те, що відбувається довкола. В умовах війни це конче необхідно. 

Для розвідників, говорить Роман, немає легких завдань, адже спрогнозувати заздалегідь, як будуть розвиватися події, дуже складно.
– Наприклад, одного разу на Херсонщині у нас планувався нескладний, на перший погляд, вихід. Але у якийсь момент нашу групу виявили, по нам відпрацювали «градами», танками, мінометами, навіть авіацією!  В результаті з десяти чоловік дев’ять були контужені, троє ще й з уламковими пораненнями, – розповідає військовий. 

Чимало небезпечних ситуацій виникало і під час Харківського контрнаступу. Тоді підрозділам бригади вдалося зайняти потужні укріпрайони росіян, звільнити населені пункти Нова Гусарівка, Щурівка, Вільхуватка, Байрак, розблокувати трасу на Балаклію та вибити ворога зі стратегічно важливих позицій з символічними назвами «Москва» та «Пітер».
– Це одна з тих операцій, яка колись увійде до підручників історії, – упевнений Роман. – Наприклад, надважким був штурм позицій «Москва». Це було справжнє підземне місто, з облаштованими та укріпленими інженерними спорудами, глибокими окопами. Вибити звідти ворога було дуже складно. Однак коли це вдалося, гнати росіян далі стало значно легше. Вони тікали, отримавши по зубах, і за ними в паніці те ж саме робили й інші. Сподіваюся, цей страх росіяни передаватимуть ще й наступним поколінням. Щоб вони затямили навіки, що на нашу землю сунутися не можна. 

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU

Роман, стрілець-зенітник

 

Використовуючи переносний зенітний комплекс, йому вдалося збити шість російських літаків та одну крилату ракету. У свої 19 років серед побратимів він став легендою та отримав прізвисько Запорізький месник. 

Роман Гломба — боєць із Прикарпаття та солдат строкової служби запорізького 9-го полку оперативного призначення Нацгвардії України. Він прикривав від повітряного нападу позиції батальйону на Запоріжжі, які були поблизу села Мала Токмачка.

За свої бойові подвиги в липні Роман отримав звання Героя України, а нещодавно Президент нагородив його орденом «Золота Зірка».

Завдяки внеску кожного ми скоро зустрічатимемо нашу перемогу! Дякуємо героям!

#герої

Назар, Андрій, Роман, один позивний на трьох – «Пікап»

 У бійців 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Назара, Андрія та Романа один позивний на трьох – «Пікап»

«Маленьке уточнення: вони, одружені, «Пікапи», а я, холостий, «Пікапер», – серйозно зауважує Назар. Усі вибухають реготом.

Колективному позивному усього кілька тижнів – його хлопці отримали, коли на волонтерському пікапі приїхали з Івано-Франківська. А от їх міцній дружбі вже багато років. 2015 року разом пішли воювати на Донбас. Повістка спочатку прийшла Андрієві. Вже наступного дня у військкоматі з’явився Роман, наполіг, щоб його відправили служити разом з другом. Потім до них приєднався і Назар. Повернувшись додому, не втратили зв’язок, хоча життя і розкидало друзів. Назара початок повномасштабного вторгнення застав, наприклад, у Німеччині.

– Я за освітою – дизайнер інтер’єрів. Після АТО кілька років жив у Португалії, займався декором. Потім повернувся до України, відкрив свою справу: гіпсові 3D-панелі, арт-бетон, художня штукатурка, барельєфи, навіть пробував виготовляти меблі. Коротше, любе рябе! Вирішив розширяти бізнес, поїхав до Німеччини. 24 лютого ввечері дізнався про напад росії. 25-го я вже був в Україні, де на мене чекали мої побратими. Пікапом ми приїхали з Івано-Франківська до місця дислокації підрозділу, – розповідає Назар.

Вагань – йти воювати чи ні – не було.

– Я дружині, яка побивалася, пояснив так: ти маєш юних братів. Якщо не піду я, Назар, Андрій, інші «стріляні», то підуть вони, – говорить Роман. – Ми, на відміну від них, маємо бойовий досвід. Так, багато що забулося, відійшло на задній план. А от коли 6 березня у Мощуні ми потрапили під сильний обстріл, всі навички враз згадалися. Крім того, з’явився новий досвід. Бо наскільки жорсткого зіткнення я на Сході не бачив.

Пліч-о-пліч друзі пройшли тяжкі бої за Мощун.

– Дали один одному обіцянку: після перемоги відбудуємо капличку, яку вщент знищили кацапи, – говорить Андрій. – В пам'ять про те, що тут відбувалося, та побратимів, які тут полягли.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

Роман, артилерист

 «Час – це життя», – філософськи зауважує артилерист Роман, пояснюючи, чому в діях артилерійського розрахунку важлива не тільки точність, але й швидкість.

– Артилерія відіграє особливу роль у діях сухопутних військ. Від того, як швидко і точно вона працюватиме, залежить ефективність супротиву, можливість наступу, життя піхотинця та й артилериста також, – говорить військовослужбовець 40-ї окремої артилерійської бригади ім. Великого князя Вітовта. – Є певна послідовність, у якій важлива кожна секунда: отримати завдання, розрахувати координати цілі, передати команди, навести гармату, відпрацювати і залишити вогневу позицію.

Безперечно, в роботі розрахунку багато залежить від технічної вправності. Однак і техніка має неабияке значення. Роман встиг попрацювати і з радянськими гарматами, і з гаубицею М-777. Різниця, каже, відчутна.

– М-777 набагато легша. Ми працювали з системою, яка важить понад 10 тон, натомість американська гаубиця – 4.5 тони. Її можна швидше привести в похідне і в бойове положення, до того ж, майже усі механізми автоматичні. Вони легше і швидше працюють. І дальність гаубиці вища, – перераховує артилерист.

Озброєння, яке надають міжнародні партнери, наближає Перемогу України. А разом з нею – здійснення мрії Романа: збудувати родину і жити в мирній, щасливій країні.

– Коли весь час проводиш в місцях, де йдуть інтенсивні бої, переосмислюєш усе своє життя, – зізнається військовий. – Усвідомлюєш, що все, що тобі треба – це спокій і затишок у колі рідних. Це моя особиста мотивація вичавити ворога з рідної землі.

#Україна_тримається_на_наших_плечах