Юрій, лікар-травматолог

 

Підвальна операційна і напівзнищена від постійних вибухів та обстрілів лікарня, відрізана від зовнішнього світу, стали домівкою Юрія на довгі пів року окупації Ізюма. Лікар-травматолог залишився єдиним медиком, який міг би проводити операції. 

Допомагав пораненим, приймав пологи. Травмованих приносили родичі або привозили на велосипедах. Коли ворог зайшов до Ізюма, доводилося терпіти перевірки та візити окупантів. Під час евакуації пацієнтів, яку оголосили росіяни, багато лікарів поїхали з міста. Юрій та його колеги залишилися, адже зʼявлялися нові пацієнти, яким потрібна була допомога.

«Ми з колегами, які були тут разом зі мною, часто питали себе: чи недарма тут залишилися, навіщо ризикуємо, чому зараз не разом із родинами? А потім дивилися на пацієнтів, що одужують, і відповідали собі: недарма! Не можна зраджувати свого покликання». 

Не втомимося захоплюватися безстрашності, нескореності українців та відданості своїй справі життя!

Джерело: Reporters.

#герої

Юрій, журналіст

 28 вересня під час виконання бойового завдання загинув професійний журналіст, капітан, начальник служби зв’язків із громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ Юрій Лелявський.

Юрій працював у різних виданнях та на загальнонаціональних телеканалах, готував репортажі з гарячих точок Майдану в Києві, Криму та Донбасу. У 2014 році він два рази потрапляв у полон. Згодом Юрій вирішив призватися до Збройних Сил України та відповідав за звʼязки із громадськістю в різних бригадах. 

На початку повномасштабного вторгнення військовий був на Півдні України, висвітлюючи хід ведення бойових дій, одним із перших заходив до звільнених від противника українських населених пунктів.

Низький уклін за його неоціненний внесок у боротьбу за нашу незалежність та свободу! Вічна слава герою!

Юрій, рятувальник

 

Українські рятувальники можуть все і рятуватимуть від вогню чи завалів не тільки постраждалих українців, а й їхніх домашніх улюбленців. Юрій — один із цих героїв.

Харківщина чи не щодня потерпає від ворожих обстрілів. Пожежі, зруйновані будинки. Юрій Улінич — майор служби цивільного захисту, а також начальник 9-ї пожежно-рятувальної частини в Харкові. 

«Війну зустрів на робочому місці зі своїм особовим складом. 28 лютого виїхали на вул. Бучми для порятунку людей після обстрілу та потрапили під повторний обстріл ворожої артилерії. Незважаючи на це, завдання виконали та врятували людей із житлового будинку. Ворог тоді завдав нищівних руйнувань житла та масові жертви серед цивільного населення», — розповідає Юрій.

Кожен день — новий виклик і нові загрози. Проте кожен рятувальник розуміє, що від його швидких та виважених дій залежать життя. Пишаємося! 

Джерело: ДСНС; @danylo.pavlov.

#герої

Юрій, боєць

 Юрій за професією – газорізальник, працював на Запорізькому ливарно-механічному заводі. Зізнається у великій любові до свого міста. Але зауважує, що не звертався до командирів з проханням про переведення на запорізький напрямок.

– Вся Україна – мій дім. Немає різниці, який куточок цього дому боронити, – говорить Юрій. – Впевнений, там є кому захистити мою рідну Запоріжчину. А я, значить, більше потрібен на Чернігівщині.

Про свій перший бій за Чернігів боєць розповідає коротко і без зайвих сантиментів:

– За час бою я пережив три стани: спочатку страх, потім цікавість і азарт. Не було хвилювання, лиш розуміння, що ворога, який прийшов на нашу землю, треба давити. І дай Боже, задавимо зовсім, – говорить боєць. – Чесно кажучи, страшно було бачити наслідки звірств росіян, страждання цивільних у місті. Якось одразу після обстрілу везли до шпиталю бабусю з дідусем. Міна впала в кількох метрах в момент, коли вони просто прогулювалися по парку. Обох тяжко поранило, море крові. Того, що я там побачив, мені вистачило на все життя.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

Юрій, офіцер

 24 лютого після 4-ї години ранку офіцер 95 ОДШБр Юрій почув бойову команду: «Увага, повітря!».

– Це було вперше в моєму житті. Я маю бойовий досвід Донбасу, там ворог використовував і артилерію, і танки, але авіації майже не було. В той момент я зрозумів, що ми не знаємо, чого чекати. Килимове бомбардування, масований ракетно-бомбовий удар – що це буде? Встояли… І почали працювати. Спочатку їхні літаки відчували себе безкарними. Нахабно заходили на зручних для себе висотах і напрямках, здійснювали точні авіаудари, – згадує Юрій.

Від першого дня повномасштабного вторгнення ворог активно застосовував авіацію, знищуючи авіабомбами цивільну інфраструктуру, житлові будинки, вбиваючи мирних людей.

За словами Юрія Кочевенка, росіяни вважали авіацію однією з своїх переваг, однак дуже недооцінили українську ППО.

– В перші ж дні російська пропаганда жваво рапортувала про те, що українська ППО й авіація знищені, що росія досягнула повного панування в повітрі, – говорить військовий. – Зараз можемо констатувати, що ворог зі своїми літаками буквально жметься десь там на граничних висотах, на граничній дальності, тому що він нашою ППО просто «закошмарений». Їхні літаки падають, як дохлі мухи.

Для захисту українського неба активно застосовують ПЗРК вітчизняного виробництва та ті, що надані союзниками: американські «Stinger», польські «Piorun», британські ПЗРК «Starstreak».

– До речі, «Starstreak» дуже ефективно показав себе проти безпілотників. Ми щодня знищуємо російські БПЛА «Орлан». Ми обрізали ворогу крила, тепер наше завдання – виколоти йому «очі», – пояснює Юрій Кочевенко. – Загалом маю сказати, що кількість збитих літаків і гелікоптерів у нашій смузі відповідальності дуже достойна.

Офіцер зізнається, що ці кілька місяців змусили його багато що переусвідомити.

– Я тут воюю поруч з хлопцями, з якими був на Донбасі. Іноді виникає відчуття такого… дежавю. Начебто взяли ці роки і вирізали, як у монтажі. І ми знову тут, знову солдати і воюємо з тим самим ворогом. Хоча характер бойових дій, звичайно, дуже суттєво змінився. Так само змінилася роль ППО, – розповідає Юрій. – Справжня ефективність рахується не збитими літаками, а тим фактом, що ворог боїться свою авіацію застосовувати. Це означає, що ми все робимо правильно.

Сили, говорить військовий, дає абсолютне усвідомлення того, за що воює Україна.

– Ми виборюємо не просто землю, а майбутнє для наших дітей, – упевнений він. – Це справді те, що надихає. Коли буває важко, усвідомлюєш хто за твоєю спиною і просто робиш те, що маєш робити. Ми дякуємо всім, хто молиться за нас, підтримує, в міру своїх можливостей допомагає Збройним Силам України. Віра в перемогу вже переросла у впевненість. Але це не привід розслаблятися. Це означає, що ми маємо докласти ще більше зусиль, ще більше сконцентруватися кожен на своєму місці. Коли кожен буде робити свою справу так, ніби перемога залежить від нього особисто, нас ніхто не здолає.

95 окрема десантно-штурмова бригада Збройнi Сили України

#Україна_тримається_на_наших_плечах