Понад два місяці наші захисники, зокрема, королівські піхотинці 24-ї ОМБр тримали оборону Попасної. За словами артилериста Володимира, це був найскладніший напрямок, на якому йому довелося воювати за майже півроку повномасштабної війни.
– На штурм міста росіяни кинули величезну кількість сил – морську піхоту, підрозділи силових структур, ПВК. На Попасну йшли потужні колони техніки. Тактика ворога не змінилася з часів Другої світової війни – він у буквальному
сенсі давив кількістю, просувався вперед по тілах своїх загиблих, не зупиняючись. Засилають, наприклад, 500 бійців, ми їх б’ємо, слідом за ними одразу йдуть ще 500, – згадує пекельні дні Володимир. – Ми, відповідно, стримували їхню навалу, не давали зайти до міста.
Завданням артилерії була підтримка дій піхоти.
– Відбивали колони, перешкоджали підвозу забезпечення для підрозділів ворога та їхньому просуванню по місту, – розповідає артилерист. – Кількість знищеної російської техніки не було коли рахувати, якщо чесно. Ми вражали по 40-50 цілей на день – танки, БМП, БТР, легкові машини.
Королівські піхотинці робили подекуди неможливе, щоб український прапор майорів над Попасною. Втримували шалений натиск надзусиллями людей.
– Усі бійці показали себе героями. Мої хлопці витягували машини з-під обстрілів, ремонтували їх фактично під вибухами. Наводилися, стріляли, по них одразу ж прилітало, але вони знову і знову йшли у бій попри переважаючі сили противника, – говорить Володимир. – Але зрештою ворог знайшов вразливе місце і прорвав оборону. І нам довелося відходити на більш вигідні рубежі. Не буду приховувати, гірко було залишати місто. Але ми розуміли, що потрібно зберегти піхоту, щоб згодом піти у контрнаступ і звільнити від російської окупації усі наші міста й села. І ми це зробимо обов’язково.
