Володимир, артилерист

 - У мирному житті я 30 років вирощував хліб, мої руки тримали колоски пшениці, і я радів врожаю, мов дитина. Зараз ворог спалює землю і повертає нас у 32-33-й роки, - розповідає артилерист Володимир.

Світова продовольча криза є ще одним жахливим наслідком російської агресії проти України.

Володимир родом з Полтавщини. З 2014-го допомагав військовим як волонтер. 24 лютого, з початком широкомасштабного вторгнення РФ, без вагань вирушив до військкомату [територіального центру комплектування та соціальної підтримки].

- Іду захищати моїх дітей, - так пояснив своє рішення рідним.

Випробування і жахи війни, крізь які доводиться проходити нашим захисникам, накладають свій важкий відбиток. В очах Володимира - біль і втома. Але не страх...

- Страх? Не знаю... Я не думаю про нього. Зосереджуюся на тому, як уберегти побратимів.

У перервах між обстрілами думає про родину.

- Двічі за весь час вдалося побачитися з донькою та на кілька хвилин обійняти сина. Я не міг нічого йому сказати, не міг відірвати його від себе, йому 6 років, а донечці 26. Ось таке воно життя, - з ніжністю говорить Володимир.

Військовослужбовець мріє про Перемогу.

- Після Перемоги я з дітьми поїду в навколосвітню подорож, більше любитиму це життя. І, звісно, вирощуватиму хліб, щоб ніде у світі не було голоду.

#Україна_тримається_на_наших_плечах