«Побратими – моя друга родина», – боєць 25-ї ОПДБр, навідник танку Дмитро промовляє ці слова, не як загальну, канцелярську фразу. Для нього, сироти, підрозділ дійсно є родиною.
– Для мене сім’я – дуже важливе поняття. Я сам сирота, коли був ще немовлям, батьки загинули в аварії. Виховувала мене бабуся, яка померла 4 роки тому, – розповідає військовий.
У мирному житті Дмитро працював шахтарем у Кривому Розі. Далі – строкова служба, піврічна перерва і знову війна. Повномасштабна. Після призову солдату довелося максимально швидко опановувати танк Т-80. Каже, що раніше вчився танковій справі, але теоретичні знання і їх практичне застосування – різні речі.
– Ти висуваєшся на позицію, бачиш мішень і відкриваєш вогонь. І весь час ризикуєш життям, – говорить Дмитро. – Головне, щоб техніка не підводила. Звісно, добре було б, якби нам надали Т-90, які швидко підіймають заряд, чи круті американські Abrams. Але, чесно кажучи, ми й на танках, які є в наявності, здатні добряче бити ворога.
Після війни танкіст мріє повернутися додому і одружитися.
– І далі – просто жити. Це, як виявилося, найбільше щастя. А коли з’являться діти, дам їм батьківські імена. Донечку назву Ольгою, сина – Віталіком, – ділиться планами Дмитро. – Упевнений, тато і мама з неба точно вболівають за нашу Перемогу. І Україна переможе!
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
