Євген, "Шаман", командир

 Командир батальйону 95 ОДШБр, Герой України Євген Шаматалюк «Шаман» на війні з 2014 року, від початку збройної агресії рф. Приймав бої у ДАПі, Волновасі, Слов’янську, Дмитрівці та інших гарячих точках Донбасу. З початку березня 2022 року захищає країну на Ізюмському напрямку, який залишається одним із найгарячіших.

– Ворог тут працює з усього наявного озброєння, яке в нього є. Це піхота, бойові машини, танки, артилерія, вогнеметні системи, такі як ТОС «Буратино», «Солнцепек», а також активно застосовує БПЛА. Раніше активно застосовував авіацію, зараз її вже набагато менше – завдяки нашій ППО, – говорить Євген. – Боїться ворог і нашої артилерії. Зараз кількість артилерії збільшилась, постійно наносимо вогневе ураження. Противник несе великі втрати, але, разом із тим, проводить активну ротацію, підтягує резерви. Кількість підрозділів, які штурмують наші позиції, я вже навіть не можу перерахувати, тому що вони постійно змінюються. Після їхніх невдалих спроб вони вже або дезертирують, відмовляються виконувати накази, або їх відводять десь в тили для перекомплектації тощо. Полонені розповідають, що їхні командири ставлять завдання, мовляв, якщо ви візьмете цей населений пункт, то вас завтра міняють і ви повертаєтеся до росії. Їхні солдати наскільки деморалізовані, що підняти їх до бою можна лише таким чином.

«Шаман» з болем розповідає про жахи, які доводиться переживати цивільному населенню через російських загарбників.

– Ми стали свідками того, як російський танк розстріляв автобус із цивільними людьми, які евакуювалися з Ізюму. Не передати словами відчуття, коли бачиш жінок, дітей, літніх людей, які просто хочуть врятуватись від війни, а їх вбивають… Ким треба бути, щоб просто розстрілювати мирних людей?! Ми намагались надавати допомогу, прикривати людей, здійснювали евакуацію з того автобуса, забирали людей під обстрілами, надавали свою техніку, вивозили їх у безпечне місце, – згадує командир.

– Ми завжди намагаємося здійснювати евакуацію цивільних. Вивозимо всіх, хто бажає. Деколи наполягаємо, проводимо роз’яснювальну роботу серед місцевих про необхідність евакуації. Було б набагато легше воювати, якби цивільні люди відразу залишали населені пункти, коли ми їх просимо. Тоді було б набагато менше жертв і серед цивільного населення, і серед військових. Але, на жаль, це не всі ще розуміють.

Розповідаючи про бої, в яких бере участь його підрозділ, «Шаман» наполегливо просить не називати його героєм. Мовляв, справжні герої – це його бійці.

– Я захоплююся ними. Вони кожен день роблять неймовірні вчинки, віддають найдорожче, що в них є. Але ніхто не сумнівається в правильності своїх дій. У доцільності оборони України, – підкреслює легендарний комбат. – Ті завдання, які вони виконують, інколи за межею можливого, але люди дають відсіч, навіть коли на якомусь напрямку противник переважає. Основний фактор – бойовий дух. Мої люди воюють до останнього. Противник йде великими силами і потім відступає. Наші не відступають ніколи.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

Павло, командир

 «Онукам про цю війну розкажу так: «Це була боротьба вільного народу України за власну свободу та проти російського нацизму», – говорить Герой України, командир 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Павло Федосенко. Його бригада разом з іншими підрозділами утримувала оборону Харкова, а зараз бере участь у контрнаступі, відтісняючи ворога до межі Харківської області.

– Перших три дні ми вели бої на напрямку від адміністративного кордону Харківської та Сумської областей до адміністративного кордону Харківської та Луганської областей. Це була смуга відповідальності нашої бригади, – згадує комбриг. – Після цього надійшла команда зайняти оборону по периметру Харкова. Вночі підрозділи перегрупувалися, а вже зранку зайняли оборону вздовж кільцевої дороги. На той момент у місті точилися вуличні бої. За Харків билися усі: і військові, і цивільні. Підрозділи ЗСУ, Нацгвардія, поліція, просто добровольці. Ворога колошматили буквально на кожній вулиці. Надзвичайно важливо було перехопити ініціативу в перші 10 днів, що ми і зробили. Вибили росіян з міста, нормально закріпилися і все – вони втратили момент раптовості й зрозуміли, що більше до міста їм не пробитися.

Павло Федосенко упевнений: саме у той момент усі вперше відчули, що не така страшна та російська армія, як здавалося. І хоча ворога, звісно, недооцінювати не можна, але бити його можна і потрібно.

– росіяни – це армія варварів та мародерів, – говорить комбриг. – Коли ми вибивали росіян з Циркунів, наприклад, вони там кидали своїх поранених, особовий склад, натомість, на техніку вантажили пральні машини тощо і тікали з цим награбованим барахлом у бік росії.

За словами комбрига, армія рф воює максимальною кількістю танків, артилерії, перевищуючи наші спроможності в десятки разів.

– Від самого початку вони використовували все: і авіацію, і вертольоти, і танки, і «Буратіно», як його називають, і артилерію усіх видів. Але ми вистояли. Навчилися захищатися від будь-яких ударів. Зараз максимально використовуються усі види боїв – маневрена оборона, наступальні дії, рейдові дії. І для їх ефективного проведення необхідно якомога більше зброї. Ми успішно й професійно користуємося протитанковими засобами NLAW та Javelin, ПЗРК Stinger та Piorun, наданими нам міжнародними союзниками. Але всього треба більше. Ця зброя має бути у всіх підрозділах у максимальній кількості. Крім того, нам потрібні танки та артилерія великої дальності ураження. І чим більше боєприпасів, тим краще, – наголошує командир.

Після Перемоги, зізнається Павло Федосенко, він хотів би пройти з бригадою парадним маршем від Харкова до Чугуєва.

– Зайти до бригади, до свого дому. Покласти квіти на могили хлопців, які загинули. Хотів би вклонитися усім матерям, подякувати за те, що виховали синів і доньок, які, не задумуючись, йшли у бій, захищали Батьківщину. Це найголовніше. А потім можна відбудовувати і вдосконалювати нашу країну. Україна має бути вільною. Наші діти, онуки мають жити у незалежній державі – за це ми і б’ємося, заради цього мої хлопці поклали свої життя, – говорить він.

Є у комбрига і маленька особиста мрія. На перший погляд, дуже проста, але водночас така складна для утілення під час війни.

– Я хочу нарешті розпакувати палатку і човен, які мені подарували на День народження два роки тому. Взяти вудки. І разом з синами й донькою, яких не бачив вже півроку, поїхати відпочити туди, де мене ніхто не знайде. Вимкнути телефон, розпалити багаття, зварити юшку і просто відпочити з родиною, – посміхається командир.

92 ОМБр ім. кошового отамана Івана Сірка, Офіційна сторінка

#Україна_тримається_на_наших_плечах

Руслан, командир

 «Мої бійці для мене вже переможці», – командир 93-тя ОМБр Холодний Яр Руслан Шевчук про своїх «холодноярців» говорить з гордістю. Бійці стоять на рубежах і добряче, каже комбриг, «перемелюють ворога і ламають йому зуби».

– Можу навести безліч прикладів їхнього героїзму, – говорить Руслан Шевчук. – Коли одна рота дві доби поспіль веде бій з переважаючими силами противника, ми проводимо ротацію, наступна рота так само важко б’ється, але не відходить. Коли н...

Ещё

14 тыс.Ігор Бриченко, Нелін Ігор - сьомий президент України и ещё 14 тыс.

Комментарии: 285

Поделились: 943

Нравится

Комментировать

Поделиться