Микола, мотопіхота, боєць

 

До 24 лютого Микола, боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського, керував великим підприємством у Чернігові.

У перші ж дні повномасштабного вторгнення його кабельний завод знищили рашисти.
– Розбомбили вщент, – розповідає Микола. – Ми зі знайомим будували телекомунікаційний бізнес буквально з нуля. Цього року ми знайшли клієнтів у Німеччині, це мало бути наше перше експортне замовлення. Ми зробили 350 кілометрів кабелю, мали відправити німецьким клієнтам 27 лютого. Не встигли. Усе, що виготовляли, згоріло… Кабелю немає. Підприємства теж.

Про те, що завод зруйнували російські загарбники, Микола дізнався вже тоді, коли був на бойових позиціях. 24 лютого він ще вийшов на роботу. Вранці до нього приїхали військові і попросили допомоги з транспортом. Чоловік зголосився бути водієм.

– Катав хлопців увесь день. Вперше побачив російського «тигра», якого відбили наші розвідники. Ввечері сказав: «Забирайте мене до свого підрозділу». Але наступного дня хлопці передислокувалися. Тож я пішов до військкомату, – згадує Микола. – Власне, вже 25 лютого я пройшов бойове хрещення авіаобстрілом – саме тоді росіяни влучили у склад боєприпасів. Нас «крили» постійно, але й ми добряче «насипали»! Моє завдання у підрозділі – забезпечення зв'язку. Тобто я і у війську працюю за спеціальністю.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

Микола, водій медичного взводу

#історії_героїв

«Тільки б встигнути», – молитва медиків, які забирають поранених з поля бою, і водіїв, що мають якнайшвидше їх вивезти. У Миколи, водія медичного взводу 60-ї ОПБр, є ще одна: «Тільки б не зламатися в дорозі».

– Це дійсно постійний страх, якщо чесно, – говорить він, – що зупиниться машина у найвідповідальніший момент. Поки що вдавалося не підводити екіпаж. Доїжджали, коли треба, й усіх привозили живими.
До повномасштабного вторгнення росії Микола теж працював водієм, розвозив ліки та медпрепарати по аптеках – кожен день за звичним маршрутом. Коли ж потрапив на фронт, довелося дуже швидко вивчати незнайому місцевість.

– Мабуть, це було найскладнішим випробуванням спочатку, – зазначає водій евакуаційного екіпажу. – Потрібно було вивчити місцевість і дороги, знати, як і до кого швидше доїхати. За кермом слухав команди старшого, який сидів поруч, і просто старався не розгубитися. З часом призвичаївся, тепер знаю, звідки і чого очікувати. Найнебезпечніші ситуації – коли їдеш уночі й нічого не бачиш. Натомість, ворог тебе бачить і «насипає». Йому немає різниці, що за машина їде – медична чи ні, росіяни стріляють по всьому, що рухається.

Водійську вправність Миколи вже встигли відзначити у підрозділі – найчастіше на виїздах за кермом саме він.
– Не те щоб я незамінний, звичайно, але так виходить, – посміхається він. – Утім, про відпочинок зараз не думаю. Головне – вигнати ворога з нашої землі.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU