Наші рятувальники - герої

Читаючи про чергові обстріли, неможливо не вдивитися у ці фото.

На них - сила та мужність. Тяжка фізична праця та відвага.
Щоб врятувати найцінніше - життя.

Наші рятувальники - герої. Щодня. Щогодини. Заради всіх нас.
Безмежна вдячність🇺🇦

Христос

Захисник, Герой

Особисте.
Як перед Богом.

…

Братику, серед тисяч смертей, які оточують нас щодня, я постійно згадую тебе.

Твою усмішку.
Твою наполегливість.
Твою харизму.

…

Зараз чимало людей користуватимуться твоїм іменем.

Господь їм суддя.

Але ж Ти стовідсотково знаєш тих, хто особисто забирав тебе із Самарського моргу.
А також переодягав у «парадку».

Я та Ростик. А також твої пацани.

Ані депутати, ані волонтери, ані вся та наволоч, що тоді зібралася біля твого тіла у церкві, а зараз – біля твого імені.

Усі ці люди, що досі імітують «дотичність» до Великого Лицаря.

…

Братику, ти знаєш, хто є ті двоє хлопців, котрі коридорами влади вибивали для тебе «Зірку» Героя України.

Тобі відомо все.
Бо ти дивишся на нас із небес.

…

Сумую за тобою, Брате.

(С) Борис Філатов.

Артем Налято

🕯21-річний Артем Налято

, якого дитиною всиновила італійська родина, загинув на війні. Перед тим він розшукав свого брата в Україні й добровільно пішов на фронт.

Артема всиновили, коли йому було 12 років. Він ріс у містечку Трібано в провінції Падуя. У серпні 2022 року він вирішив поїхати до України, щоб знайти свого брата.

Після цього він повертався в Італію, але потім знову поїхав в Україну, де вирішив приєднатися до українського війська. За словами мера Трібано Массімо Каваццани, Артем загинув минулого понеділка (ймовірно, 14 липня).

Агентству LaPresse мер розповів, що повідомлення про загибель Артема надійшло напередодні. Ймовірно, він загинув внаслідок ракетного удару по казармі, де перебував. Il Giornale пише, що після удару хлопця доправили до лікарні у вкрай тяжкому стані, намагаючись врятувати його життя, але, попри зусилля, він перестав дихати.

«Він був розумним, і, хоча не закінчив школу, зміг знайти роботу», — розповів Каваццана, який також зауважив «чутливість» 21-річного хлопця та його зв’язок з Україною.

Вічна пам'ять Герою!

"Ротний", командир бойової групи 5 окремого загону спецпризначення "Омега".

🙏🏼 Найбільше не вистачає спокою, але ще більше не хочеться, щоб діти бачили жахи війни, — розповідає "Ротний", командир бойової групи 5 окремого загону спецпризначення "Омега".

Воїни загону знають, як працювати у ворога під носом та завжди напоготові 💥 Більше про їх службу, мотивацію та найдивніші моменти у проєкті "Легендарні воїни".

Дивитись на "5 каналі" 👈

На Сіверському напрямку

Мій герой прийшов до армії у 18 років ще до повномасштабного вторгнення, але не встиг закінчити строкову службу через напад росії, - пише журналістка Ольга Москалюк. Щоб бути на фронті, підписав контракт. Прибув на Донбас, де отримав контузію. Після лікування пройшов навчання на пілота. Нині командує взводом FPV у 25-й бригаді НГУ. Ми поговорили і про його шлях на війні, і про те, що сьогодні відбувається на ЛБЗ. Із головного - як ворог застосовує дрони-«ждуни», які «сидять» на дорогах в очікуванні наших машин, а також про використання росіянами хімічної зброї проти наших військових.  Ось уривок нашої розмови:

- Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що росіяни послідовно збільшують кількість особового складу. Ви відчуваєте, що їх стало більше?

- Є таке. Складається враження, що вони якісь нескінченні. От йдуть двоє – ми їх "задвохсотили", вони лежать, а за ними вже наступні. І так постійно.

- А на мотоциклах штурмують?

- І на мотоциклах під’їжджали, і "УАЗіки" бувають.

- Так же простіше по них працювати?

- В принципі, простіше. І нам, і нашій піхоті. Головне – не проґавити момент, щоб ті далеко не заїхали. Але ми робимо все можливе, щоб не доїжджали.

- У бригаді "Рубіж" нещодавно повідомили про те, що на вашому Сіверському напрямку противник кілька тижнів застосовує хімічну зброю. Вам прилітали ці боєприпаси з отруйними речовинами?

- Прилітали. Скидають з дронів гази. Бліндаж весь в диму. Поки розвіється, сидимо в протигазах. Потім знімаємо й працюємо в стандартному режимі.

- На чому, окрім FPV, яких зараз дуже багато, вони у вас найчастіше літають?

- Дуже часто на "Мавіках". До речі, хлопці сіткою по ним працюють...

- Як цікаво!

- Я ще з такою штукою не працював. Бачив, що воно застосовується, як скид. Ти просто зависаєш над під@рським дроном, сіт

ка накриває його пропейлери, і він падає.

- Чи збільшили вони кількість оптоволокна?

- Так. У порівнянні з минулою ротацією зараз набагато більше. Поля всіяні. Роблять ставку на ці дрони, б їх не бере РЕБ. Хіба збивати стрілецькою зброєю. Водії розказують, що з’явилося багато "ждунів", які чергують на маршрутах. Такий дрон прилітає, сідає на дорозі, чекає на машину, щоб злетіти і відпрацювати по ній. Дуже добре, що під@ри поки що погано справляються з посадкою на землю, бо більшість таких дронів на дорогах перевернуті, і вони вже не злетять.

- Коли вам легше працювати – вдень чи вночі? Чи немає значення?

- В принципі, немає. Хоча мені більше подобається літати, звичайно, вдень, але треба пристосовуватися і до нічних польотів.

- А коли ворог більш активний?

- Складно сказати. У них вистачає ресурсів на постійну роботу. Наприклад, ми збили один "Мавік", тут же летить наступний. Вони не зважають на ці втрати. Не те, що ми.

Повну версію інтервʼю читайте тут:

https://censor.net/ua/resonance/3563348/pozyvnyyi-taksyst-operator-bpla

Колумбієць Мігель

 частенько любить співати в душовій.

Та й не тільки в душовій. І співає він не абищо, а українських пісень. Вивчив вже три. Серед них «Червона калина»:
«Слово за словом я переписував тексти пісень латиницею і так вчив, – пояснює він. – А коли переклав їх іспанською, то ще більше захотів їх знати. Вчити пісні – це найкращий спосіб вивчити мову. Крім того, українські пісні мені дуже подобаються. Як тексти, так і мелодії. Це моя мета – швидше засвоїти мову і допомагати українській армії».

Мігель уже рік у 2 Інтернаціональному Легіоні. Їхав до України, щоб бути бойовим медиком, бо 18 років працював на батьківщині у швидкій допомозі. Але всі курси з тактичної медицини в Україні англійською, тож Мігель вирішив бути піхотинцем.

Спочатку, зізнається, було важко зрозуміти що до чого не передовій. Але з часом усвідомив, що і проти артилерії можна боротися:
«Треба атакувати і відходити, атакувати і відходити. Таким чином я вижив, – каже він. – Найскладніше – це коли починає працювати ворожа артилерія і товчуть дрони. Тоді треба подолати страх і думати, як допомогти побратимам. Це проблема: люди виходять на перший бій і після нього через страх вирішують, що вони не здатні воювати. Але треба адаптуватися».

Неодноразово Мігелю доводилося допомагати пораненим побратимам:
«Найбільше запам’яталися перші випадки, але кожен з них надихає продовжувати боротьбу й допомагати людям. Ми всі у Легіоні – одна родина, завжди допомагаємо одне одному». (с) Сергій Демчук