Денис із позивним «Барс» та Дмитро «К2»

Двоє піхотинців 93-ї ОМБр понад 130 днів утримували позицію біля Костянтинівки

Денис із позивним «Барс» та Дмитро «К2» лише зараз повернулися з позицій, які вони зайняли у серпні.

За час оборони на їхньому рахунку — семеро ліквідованих російських військових. Зі знищених окупантів українські піхотинці забрали радіостанції, що дозволило впродовж двох місяців перехоплювати інформацію про переміщення противника та передавати дані на командно-спостережний пункт батальйону.

Із позиції військових евакуювали квадроциклом із причепом. Разом із бійцями вивезли й 23-річного російського полоненого з Волгограда, який здався під час бою на сусідній позиції та понад два місяці перебував разом з українськими захисниками, і навіть допомагав українцям у обороні.

Слава українським Героям!

Позивний – Пірат

Він майже не відводить погляд від телефону. Не через тривожність і не через звичку. Просто день розписаний по хвилинах, а в посадках – люди, за яких він відповідає. На війні тиша в месенджері може означати більше, ніж будь-який звук.

Йому 25. Позивний – Пірат. Справжнє ім'я – Богдан. Він родом із Кіровоградської області й служить у Збройних силах України з 2017 року - задовго до того, як слово "війна" стало повсякденним для всієї країни.

Він не говорить про покликання високими словами. Каже просто: з 7–8 класу знав, що піде в армію. Ця впевненість не змінювалася. Вона лише набирала форми – через навчання, службу, відповідальність.

У 2022 році Богдан закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил. Інженерно-авіаційний факультет. Літаки та двигуни. Після випуску — служба в Повітряних силах, в бригаді транспортної авіації. Він працював старшим авіаційним техніком, обслуговував Іл-76 — великі машини, створені для неба, а не для окопів.

Але війна рідко питає про спеціальність.

У 2023 році, в лютому його підрозділ проходив злагодження в зведеній стрілецькій бригаді. Перша ротація — командир відділення у взводі снайперів. Друга — командир роти. Третя — батальйон. Спочатку начальник розвідки, згодом заступник командира. Сьогодні — командир батальйону.

"Головне – розуміти специфіку нашої роботи, — каже він. — Я на бойовій посаді. І цей досвід неможливо отримати інакше".

Його батальйон веде оборонні бої. Завдання просте у формулюванні й складне у виконанні: втримати смугу, не допустити прориву. Це означає постійну напругу, нестачу сну й рішень, які не мають ідеальних варіантів.

У підрозділі — стрілецька зброя, розрахунки ударних і розвідувальних безпілотників. Вогневу підтримку надають артилерійські підрозділи суміжників. Вони працюють як одна система — без цього оборона просто не існує.

Мотивація Пірата позбавлена абстракцій.

"Я не хочу, щоб російські війська дійшли до мого дому, — говорить він. — А мій дім — це і Харків, і Кропивницький. Захищати свою землю — це базова річ".

Продовження статті по посиланню 

https://www.pravda.com.ua/columns/2025/12/20/8012613/

Тай Вінгейт Джонс і Брайан Закерл служили в легіоні

У боях за Україну загинули американські добровольці Тай Вінгейт та Брайан Закерл 

Тай Вінгейт Джонс і Брайан Закерл служили в легіоні під командуванням військової розвідки України ГУР. Члени сімей окремо підтвердили смерть військових у соціальних мережах.    

У 29-річного Закерла залишилася дружина та двоє дітей, у Джонса — вагітна дружина. 

Вічна слава та пошана Героям!

(С) Борислав Береза 

Позивні — Текіла та Повар

Двоє нацгвардійців із Вараша понад 160 днів утримували позицію поблизу Покровська на Донеччині.

Про це розповіли на Facebook-сторінці військової частини 3045 Національної гвардії.

У військовій частині не вказали справжніх імен бійців, а лише їхні позивні — Текіла та Повар. На позицію гвардійці заходили утрьох — разом із Текілою та Поваром був ще Музикант.

Окрім спостереження і розвідки, військові надавали допомогу побратимам, яких евакуювали після поранень. У Нацгвардії зазначали, що евакуація проходила під російськими обстрілами та наглядом ворожих дронів.

Згодом росіяни виявили позицію та почали атакувати дронами та артилерією. Крім того, у штурм пішла російська піхота. В одному з боїв Музиканта поранило, і його евакуювали, а Повар з Текілою залишилися самі без шляхів для відходу.

У Нацгвардії розповіли, що бійцям доводилося постійно чергувати: поки один був на спостереженні, інший відпочивав або готував їжу. Воду брали з найближчого джерела, а пересувалися лише в сутінках. Військові також зробили хрест і молились.

За словами Повара, триматися допомагали думки про рідних та усвідомлення, що колись діти запитають, що він робив під час війни.

Зв’язок з рідними військові підтримували через радіостанцію командира, яку той прикладав до свого мобільного телефону під час дзвінка.

Як повідомили у військові частині, не так давно ситуація дозволила провести ротацію. Під російським обстрілом до них пробилися побратими, які замінили оборонців. Тепер Текіла та Повар відновлюють сили та готуються передавати бойовий досвід іншим.

Слава нашим Героям!

(С) Борислав Береза 

Ви повинні це знати! Ніколи не забувайте, що роzіяни не люди, вони біосміття.

Її полон тривав пів року.
Та його жахів вистачить на ціле життя.
Інга Чекінда,
бійчиня 1-го батальйону морської піхоти.

Потрапила в полон в Маріуполі.
Вона була в Оленівці, СІЗО №2 у таганрозі (рф), у жіночій колонії у валуйках (білгородська область рф), а також у малій локні (курська область рф).
Згадує, що в таганрозі почалося справжнє пекло.
"Одного разу в камеру зайшов лейтенант і сказав: «Запам’ятай мене на все своє життя. Мій позивний — «смерть». І він показав свої руки — у нього не було фаланг на руках. Вони були відбиті, просто одна суцільна кістка. І я його запам’ятала.
ВІн поставив до стінки й сказав: «Ноги на ширині плечей», і вивернув мені руки. Каже: «Ти що у нас, міцний горішок?», і вдарив по вухах двома руками. У мене закрутилась голова. Тоді я зрозуміла, що мені буде «триндець».
Він бив з усієї сили. Лупцював мене три дні, і в мене на нозі з’явилась величезна гематома. Бо коли він ставив мене до стінки, то бив правою ногою і потрапляв по лівій.
Одного дня він сказав: «Якщо ти не розкажеш інформацію, то я зґвалтую твою посестру». Він сказав мені взяти величезний молоток, одягнути на нього презерватив і смоктати. Я робила те, що він казав зробити цій дівчині, аби тільки він її не чіпав. Я це робила і плакала. А він каже: «Чого ти плачеш, я тобі зараз твої зуби виб’ю».

В Таганрозькому СІЗО №2 росіяни збудували велику пічку розміром з людину, з допомогою якої катують полонених українців. Людей засовують туди, щоб налякати.
"Одного разу посестра розповіла, що її відвели у кімнату з пічкою, де людину можна запхнути цілою і спалити. Пічка була включена і горіла.
Спочатку цей лейтенант вдарив її разів 40, а потім разом з кадирівцем почали її пхати у цю пічку. Один взяв за одну ногу, а інший за іншу. І вони почали її пхати у цю пічку. Тоді я згадала нелюдський крик, який чула.
Я спитала: «Як вони тебе так повністю запхнули?» Вона відповіла, що навіть не пам’ятає цього моменту, бо її свідомість вимкнулась. Тільки відчула, як вогонь торкається обличчя..."

На пласкій тарілці вода та на дні зовсім трохи каші — це їжа, якою росіяни годували Інгу та її посестру. На день давали два шматки хліба.
"Ми один шматок хліба розламували та ділили: один на сніданок, другий — на обід. І половинка другого — це вечеря. Якщо залишалась ще половинка від першого шматочка, то їли годині о 10-й і запивали водою, щоб не здохнути з голоду.
Ми з посестрою ділились теж. Якщо я не могла себе стримати від голоду, то посестра мені віддавала свій шматочок. А якщо вона хотіла, то я їй віддавала свій. У камері був залізний стіл і якщо на ньому залишались крихти, то ми всі збирали. Я ніколи не думала, що у ХХІ столітті людина буде отак збирати крихти зі столу, просто, щоб не здохнути з голоду."

В наглядачів-кадирівців, розповідає Інна, постійно було одне і те саме запитання: «росія чи Україна?». Дівчата утримувались від відповіді, бо за відповідь "Україна" відразу вбивали, а сказати "росія" вони не могли. Не могли зрадити Україну,
каже Інга.

17 жовтня 2022 року під час чергового обміну Інгу повернули додому. Розповісти про полон вона змогла більш ніж за два роки потому.

Вона мужня і незламна - Інга Чекінда. 

(С) Оніщенко Людмила

Скрипаль хору імені Верьовки

На війні, під час виконання бойового завдання, поліг скрипаль хору імені Верьовки та звукорежисер театру "Берегиня" Валерій Литвин.

Полеглий захисник — син першої скрипки хору Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки Володимира Литвина.

24 лютого 2022 року Валерій пішов добровольцем у військо. 

Як розповів музикант та військовослужбовець Олександр Ярмак, у 2023 році Валерій служив разом з ним на посаді головного інженера у підрозділі FPV-дронів. Ярмак назвав його "потужним воїном, з яким пройшов серйозні операції".

Вічна пам'ять Герою!

(С) Борислав Береза. 

Викладач фізичного виховання Павло Мартиненко

З 2007 року працював викладачем, а сьогодні служить в ЗСУ: викладач фізичного виховання Павло Мартиненко відвідав рідний коледж🕊️

🛡️Павло брав участь у боях на Курському напрямку у складі 17-ї важкої механізованої бригади – заступником командира бойової машини піхоти. Під час виконання бойового завдання був важко поранений.

🇺🇦Сьогодні знову в строю – служить в інженерних військах на будівництві укріплень. 

🫂Захісник завітав до коледжу під час короткої відпустки – поспілкуватися з колегами та обійняти студентів своєї групи, куратором якої він був.

💙Це була зустріч без гучних промов і зайвого офіціозу – просто щира розмова людей, яким є що сказати одне одному.

🙏🏻Раді були бачити тебе, Павле. Ми всі чекаємо на твоє скоріше повернення додому!