Канадський доброволець Патрік Мазероль.

🕯На війні, під час виконання бойового завдання, внаслідок російської атаки БпЛА на Харківщині загинув 24-річний канадський доброволець Патрік Мазероль.

Відомо, що Патрік прилетів до України у лютому, не попередивши навіть рідних. Він свідомо обрав шлях боротьби разом із українцями проти російської агресії. Для тих, хто його знав, він назавжди залишиться мужнім, добрим, щедрим та відданим другом. Його батько сказав: «Ті, хто зустрічався з ним, навіть не підозрювали, що мають справу з героєм». А мама написала: Мій любий сину, я ніколи тебе не забуду.

Патрік став уже тринадцятим канадцем, який віддав своє життя на українській землі з 2022 року, зазначають у спільноті.

Також про загибель хлопця написали CTVNews, яким батько загиблого надав коментар, у якому розповів про останню розмову з сином.

Там пишуть, що Патрік був родом із провінції Нью-Брансвік.

Батько Марк Мазероль розповів, що його син вирушив до України в лютому 2025-го. Родині він сказав, що їде до Англії у відпустку, але насправді через Польщу опинився на українському фронті.

«Він відчував, що має бути там, щоб допомогти. Вони справді потребували підтримки, і він вирішив, що це його місія», — сказав Марк. Він додав, що син «думав, ніби готовий, хоча навряд чи усвідомлював, у що втягується».

Патрік цікавився історією, займався спортом і мріяв про службу в армії. Перед пандемією COVID-19 він почав навчання у Збройних силах Канади, але залишив базову підготовку до її завершення.

Останній раз батько говорив із сином 27 травня — тоді Патрік повідомив, що йде на передову і на деякий час не зможе виходити на зв’язок.

«Він сказав мені: «Щойно виберусь звідти, тату, я повернусь і змушу тебе пишатися мною», – згадав Марк. На превеликий жаль Герой загинув.

Вічна пам'ять Герою!

Український поет, лікар-кардіолог вищої категорії, лейтенант Володимир Воліков

На фронті, під час виконання бойового завдання, рятуючи побратимів загинув бойовий медик, український поет, лікар-кардіолог вищої категорії, лейтенант Володимир Воліков

З початком повномасштабного вторгнення Володимир Воліков приєднався до Збройних сил України та воював на Сході країни. Мав позивний "Скіф".

Минулого року Воліков видав книгу "Поезія, опалена війною" (видавництво "АДЕФ-Україна"), у якій передав свої переживання, пов’язані з війною.

«Для мене поезія завжди була мовою кохання, пристрасті та високих почуттів. Як сказав мені колись наш видатний поет Юрій Євгенович Рибчинський: «Римувати слова неважко. Але це ще не поезія. Поезія - це магія слова!». І я завжди намагався творити цю прекрасну магію. Але війна наклала свій відбиток на усіх нас. І всі ми стали іншими. І мої вірші стали іншими. Так, в них є і кохання, і пристрасть, і віра, що світло переможе темряву, але ці вірші обʼєднує єдиний наш спільний біль: ВІЙНА. Ця книга автобіографічна. Я намагався передати в ній те, через що пройшов сам, і запалити у серці кожного вогник надії і віри, що найтемніші часи завжди перед світанком, а наш світ врятує не краса. Ні. Наш світ врятує ЛЮБОВ», – йдеться у описі до книги.

Вічна пам'ять Герою!

(С) Б. БЕРЕЗА. 

Підписатися на Книжкову жабу

Військовослужбовиця підрозділу "Ахіллес" Наталія Ільницька

🕯️Під час виконання бойового завдання на Донеччині загинула військовослужбовиця підрозділу "Ахіллес" Наталія Ільницька. Жінка захищала Україну з 2022 року.

Наталія Ільницька мешкала в Ірпені. У 2022 році вона стала однією з чотирьох бійчинь, які першими увійшли до мобільно-вогневої групи ППО "Бучанські відьми".

"Пліч-о-пліч із побратимами та посестрами вона стояла на сторожі неба Київщини, збиваючи ворожі дрони та рятуючи життя мирних жителів", — зазначили у Бучанському ДФТГ.

Згодом Наталія приєдналася до Сил територіальної оборони ЗСУ та пройшла військові навчання за кордоном.

Вона служила механіком 3-го відділення безпілотних авіаційних комплексів 2-го взводу 2-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів підрозділу "Ахіллес".

Наталія загинула 10 серпня в районі населеного пункту Рідкодуб, що на Донеччині, внаслідок артилерійського обстрілу. Їй було 47 років.

У захисниці залишилося двоє дітей і чоловік, який також служить у війську.

Вічна пам'ять Героїні!

Заступник командира медичної роти з лікувальної роботи бригади "Хартія" НГУ

Андрій сьогодні тимчасово виконує обов’язки заступника командира медичної роти з лікувальної роботи бригади "Хартія" НГУ. Має позивний Баз або Базік. Так його називали ще у Харківському медуніверситеті, де він навчався, - пише журналістка Ольга Москалюк

До служби в армії працював педіатром та очолював відділ охорони здоров’я Первомайської райдержадміністрації (сьогодні це місто Златопіль)

Після децентралізації приєднався до команди Біляївської громади. Початок повномасштабної війни провів у рідному місті, вирішуючи робочі питання, зокрема внутрішньо переміщених осіб. А у червні 2023 року отримав лист з військкомату із проханням оновити особисті дані.

- Прийшов, а мені кажуть, що я потрібен країні, – згадує у нашій розмові. – Пояснюю: "Ви ж розумієте, що я – педіатр. Тобто дитячий лікар. У мене пацієнти до 18 років". Відповідь: "Так там всі, як діти!" І, дійсно, тут до мене почали приходити великі, бородаті, іноді злі діти (посміхається. – О.М.). Тому я майже нічого не втратив. Призвали мене на день народження, тому мені дуже зручно рахувати, скільки я в армії.

- А яким для вас був початок повномасштабної війни?

- Я був удома. Зранку 24 лютого ми прийшли на роботу. Працювали. Перші дні, навіть тижні, чули поодинокі вибухи десь з Балаклії та Лозової, але в нашому місті нічого важкого та страшного не було. Хоча люди нервували, у магазинах були черги, запровадили комендантську годину. Звісно, наша Біляївська громада одразу була задіяна у прийнятті внутрішніх переселенців - шукали їм домівки, одяг, їжу. Допомагали.

- Коли вас мобілізували, ви одразу потрапили до "Хартії"?

- Так. Взагалі після дводенної ВЛК мене привезли до Харкова, де сказали, що їм потрібні не педіатри, а хірурги та анестезіологи. Тож відправили на Дніпро. Мовляв, там беруть усіх. Тут вже й оформили до "Хартії". Нас того дня прибуло дев'ять офіцерів (я на той час був молодшим лейтенантом медичної служби). То ми почали опановувати військову справу і налагоджувати медичну роботу.

Після Дніпра був полігон. Там вже проходило формування окремих підрозділів. Тоді у першому батальйоні не було лікаря, то мене забрали їм на допомогу. Я був такою "паличкою-виручалочкою": огляди, тиск, температура, лікування, якщо треба - направлення до лікарні, а також перевірка та контроль дотримання санітарних норм. Потім командування знайшло приміщення у найближчому селі - колишню дільничну лікарню. Нам під медроту віддали гарне крило, то ми облаштували ППД. Плюс, організували щось на кшталт стаціонару, де хлопці з травмами могли відлежатися тиждень-два та повернутися до своїх підрозділів.

Наприкінці листопада бригада вирушила на Донбас до Серебрянського лісництва. Там у селі нас розмістили в хатах. Ми виконували евакуаційну функцію. У нас було чотири екіпажі. П'ятий - резервний. Далі вже знайшли місце в самому лісі, де відкрили стабілізаційний пункт.

- Яка евакуація з того часу вам запам'яталася найбільше?

- Найперша. Ми тільки заступили на чергування. На той час у машинах проводили добу. Це був грудень, то трохи зимно. І тут надходить повідомлення, що є поранений, якого треба довести з Лиману до Слов'янська. На стабіку йому все зробили. Ми його забрали, погрузили, повезли. Я з ним весь час спілкувався: що, де, як почуваєшся? Ми їхали вперше. Темно. Але довезли – все нормально.

- Як ви працювали вже на стабпункті?

- Я більше був напохваті у хірурга: швидко донести, покласти, набрати, вколоти, обробити поранення, поставити катетер, написати форму (на той час 100, зараз вже 001).

- А як емоційно? Страшно?

- Я така людина, яка на такі речі не реагує якимось емоційним сплеском. Я роблю все від мене залежне, щоб людина далі жила. Звичайно, розумію, що не є терапевтом відділення, щоб вона у мене десять чи двадцять днів лежала. Тут і зараз треба провести необхідний обсяг лікарських маніпуляцій та ввести потрібний об’єм саме тих препаратів, які допоможуть, і евакуювати на наступний етап для подальшого лікування.

Повне інтерв'ю по посиланню: https://censor.net/ua/resonance/3567679/interv-yu-z-medykom-na-pozyvnyyi-baz-pro-nadannya-dopomogy-na-fronti

Давид Чичкан

🕯На фронті загинув художник Давид Чичкан. Він отримав поранення відбиваючи штурм російської піхоти на Запорізькому напрямку 8 серпня.
Серце художника та військового зупинилося 9 серпня.

Давид Чичкан

– син відомого українського художника Іллі Чичкана. Народився 1986 року в Києві.

Вічна пам'ять Герою!

КЛИМОВИЧ ІГОР ІГОРОВИЧ позивний «Африка» (13.06.1991 – 30.07.2025)

На жаль, клята війна забирає найкращих!

КЛИМОВИЧ ІГОР ІГОРОВИЧ

позивний «Африка»

(13.06.1991 – 30.07.2025)

Молодший лейтенант Третьої окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Народився 13 червня 1991 року в с. Грабовець. Навчався у Дулібський ліцей ім. М. Шашкевича. Вищу освіту здобув в Інституті туризму при Прикарпатському національному університети імені Василя Стефаника.

З дитинства Ігор був активним учасником культурного життя села, відвідував Народний дім, писав вірші, захоплювався історією, досліджував своє коріння. Випустив декілька поетичних збірок, одну з яких з великою гордістю презентував у рідному селі.

Протягом останніх десяти років мешкав у Києві У 2012 р. балотувався до Верховної Ради України 7-го скликання від політичної партії «Українська Національна Асамблея». Брав активну участь у Революції Гідності. Був засновником спортивно-оздоровчого клубу «Беллатор» та історичного клубу «Застава».

Мандрував Україною, збирав старожитності, цікавився реконструкцією давньоруської та середньовічної культури. Був знавцем історичної зброї, побуту, одягу та звичаїв. Перший українець, який став учасником міжнародної асоціації експериментальної археології EXARC. Постійний учасник фестивалю «Ту Стань!», де разом із побратимами з клубу живої історії «Застава» відтворював культуру вікінгів у Русі.

У соціальній мережі Facebook створив краєзнавчу групу Грабовець (Grabowiec, Grabowice, Grabowiec - Stryjski), де публікував матеріали про історію та культурну спадщину рідного села. Однією з останніх його ініціатив була підготовка зустрічі з односельцями, щоб представити унікальну знахідку – Хрест-енколпіон, яку він планував передати на тимчасове експонування до Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». А ще мріяв про майбутні археологічні дослідження в околицях с. Грабовець.

Окрім історії, Ігор захоплювався фотомистецтвом. У 2021 р. став лауреатом призу глядацьких симпатій у конкурсі «Мандрівник-фотограф року», де змагалися 370 фотографів з усієї України. Цього року в м. Стрий презентував фотовиставку «Людина і війна» – 48 чорно-білих світлин, зроблених на плівку на фронті. Її відвідали, зокрема, жителі нашої громади і учні Дулібського ліцею – його рідної школи.

У 2022 р. Ігор став до лав Хорунжої служби (створена за традицією упівців) Третьої окремої штурмової бригади. Його зброєю стала не тільки гвинтівка, а й слово, історія, культура. Він виконував важливу гуманітарну місію: розробляв унікальні методики морально-психологічного забезпечення, проводив лекції, організовував екскурсії, зустрічі з культурними діячами для військовослужбовців, надихаючи побратимів прикладами героїзму предків.

Займався евакуацією культурної спадщини: разом із побратимами 3 ОШБр врятував 900-літню Половецьку кам'яну бабу з Донеччини, яку під обстрілами вивіз до Дніпровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.

У лютому цього року Ігор отримав звання молодшого лейтенанта.

Мужньо виконуючи військовий обов'язок, у бою за Україну, її свободу та незалежність, загинув 30 липня на Харківщині.

Ігор Климович був справжнім козаком — воїном, мислителем, митцем. Він говорив: «Треба насипати кургани, будувати пам'ятники, шукати історію й піднімати її з землі». І він це робив – вдома, на фронті, скрізь, де був.

У Ігоря залишилися батьки, брат та дружина, яка чекає на народження донечки. Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям, побратимам та всім, хто знав його. Вічна й світла пам'ять!

Дата та місце прощання і поховання буде повідомлено додатково.

Сумуємо разом з усією громадою! 

Грабовецький старостинський округ 

Батьки мої, простіть мене за все!

Простіть за кривду, рани і образи.

Нас всіх життєва течія несе,

Та розумієм ми це не одразу!

Простіть за ночі ті, що не доспали,

За ті слова, що в злості говорив,

Простіть за всі ті нерозумні чвари,

За все, що я бездумно натворив.

Яка би не спіткала нас година:

Чи радісна, а може, і трагічна –

Прийду до дому, впаду на коліна,

Помолюсь Небу – лиш живіть Ви вічно!

© І.Климович, «Голос барикад та бліндажів»

Американський доброволець Сил оборони України

У боях проти російських окупантів загинув 23-річний американський доброволець Сил оборони України Роберт «Боббі» Едвард Пітранджело

— уродженець штату Пенсільванії та вихованець руху бойскаутів США. Він загинув у бою під Покровськом. Тоді вижили тільки двоє військовослужбовців із його підрозділу.

Боббі прагнув, як і старший брат, служити в морській піхоті США, але через важку хворобу нирок не зміг пройти медкомісію у США. У 2022 році приїхав в Україну. Спочатку возив гуманітарну допомогу, а торік офіційно вступив до Сил оборони України.

За кілька годин до загибелі він сказав своїй матері: „Мамо, це мій обов’язок. Я мушу йти“. Боббі воював на кількох напрямках, а переживши сильну контузію внаслідок удару дрона, відмовився покинути поле бою: „Я не повернуся додому, поки не закінчиться війна“», — написав він.

Вічна пам'ять Герою!