Передовий авіаційний навідник Тарас мріє побачити океан. Говорить, що поїде у подорож після Перемоги, коли в мирному небі літатимуть не винищувачі і гелікоптери, а цивільні авіалайнери. А поки що наближає здійснення своєї мрії, захищаючи небо України від ворога.
Цивільна професія Тараса – вчитель англійської мови. Коли у 2014 році почалася війна, він без вагань змінив її і пішов захищати Україну.
– Я прийшов до війська солдатом і вже тут освоїв професію, у якій хотів розвиватися далі, – розповідає він. – Я з дитинства любив авіацію. Але льотчиком так швидко не станеш, тож обрав спеціалізацію, яка найближче до моєї улюбленої справи, і став авіаційним навідником. Пройшов досить непростий шлях, аби отримати відповідну освіту, кілька курсів з підготовки, атестаційну комісію тощо. Авіація – це романтика, але водночас надзвичайно складна робота. Втім, щоб показувати хороші результати, недостатньо просто виконувати цю роботу, нею треба жити і, що найголовніше, любити.
За словами Тараса, перші дні повномасштабного вторгнення росії були для нього найважчими, адже не було зрозуміло, що відбувається. Але розгубленість минула дуже швидко.
– Ти просто зосереджуєшся на роботі і виконуєш поставлені задачі, – пояснює військовий. – Я навіть не уявляв, що зможу своїми очима побачити, як щільно працює авіація. Наприклад, як заходить ланка ворожих Ка-52. Здавалося, що переглядаю якусь комп’ютерну гру. Дуже напружений момент був. Але… Вийшло так, що ті Ка-52 відпрацювали по своїм. Ну, і наші туди ж відпрацювали (сміється).
На думку Тараса, кілька місяців повномасштабного вторгнення довели, що для українців немає нічого неможливого.
– Треба розумно працювати, але й ніколи не боятися, бо страх – це найбільший ворог. І тоді можна творити чудеса, – запевняє він. – Рівень російської авіації у порівнянні з нашою набагато нижчий. На мій погляд, їх не рятують найновіші технології, які вони застосовують у своїх літальних апаратах, адже в цілому їхня тактика дуже примітивна. Натомість наші льотчики, зважаючи на наявний технічний парк, роблять просто неймовірні речі. Звичайно, про деякі з них можна буде розповісти тільки після закінчення війни.
Найперше завдання після Перемоги, говорить Тарас, – розповісти дітям про те, як тяжко дістається воля.
– Моє покоління не знало ціну свободи. Зараз ми знаємо. І це треба передати у спадок, щоб у майбутньому не дозволити на нашу свободу зазіхати і, тим більше, щоб не втратити, – наголошує він.
Немає коментарів:
Дописати коментар