✨Яскравий, неординарний, завжди усміхнений – він привертав увагу з першого погляду. Вчився «на лайті», віддаючи перевагу сцені коледжу, на якій блистав упродовж усього навчання. Здавалося, він створений для аплодисментів, а не для суворих буднів медика. Проте життя розставило свої акценти.
НАШІ В МЕДИЦИНІ
🎓Кирило Сидоров, випуск-2016, медсестринське відділення
⛑️Санітарний інструктор батальйону у бригаді спеціального призначення.
🏁Точка відліку:
Пам’ятаю, мені було років 14, і я зовсім не знав, ким хочу бути. Вибір був простий: або спробувати себе в медицині, або ще три роки сидіти в школі й робити вигляд, що ось-ось визначусь із життям. Школу я не дуже любив – забагато загальної інформації й замало того, що можна реально застосувати. Тому вступ до коледжу здавався правильним рішенням: цікаві знання, більше практики, менше зайвого.
Щоправда, перший рік виявився майже тією ж школою – сюрприз. Але згодом почалась профільна частина навчання, і тут уже стало по-справжньому цікаво.
⚖️Про реальність та очікування:
Після випуску я одразу пішов працювати за фахом і витримав приблизно три роки. Потім були фітнес-тренерство, масаж, продажі, ІТ-дизайн – життя явно не хотіло, щоб я нудьгував. А далі почалась війна, і я з перших днів пішов туди, де мої знання та навички могли бути справді потрібними.
Чи повернусь колись у цивільну медицину – поки не знаю. Але зараз, працюючи в евакуаційній ланці, часто стаю одним із перших, хто бачить пораненого, надає допомогу, стабілізує його стан і просто підтримує поруч. Коли знаєш, що зробив усе правильно, по протоколу, і людина завдяки цьому продовжує жити – це відчуття складно з чимось порівняти.
🛡️Про точку опори:
Побратими. Їхня сміливість, внутрішня сила і той моральний вибір, який вони зробили: захищати своє. А ще дуже надихає природа і тварини. Навіть у найтемніші часи щось гарненьке й живе поруч нагадує, заради чого все це.
⚙️Про виклики:
Якщо для кур’єра найгірше – не вкластися в час доставки, то для мене найстрашніше – не встигнути дістатись до пораненого. Не встигнути зробити навіть перший крок, не дати людині шанс боротися далі. Це те, що справді важко.
🎡Про коледж:
Коледж для мене зараз – це спогад про дуже світлий і майже безтурботний час. Так, були екзамени, практика, недоспані ночі й конспекти, дописані за п’ять хвилин до пари. Але були й тістечка з кавою в буфеті, біганина по кабінетах, записочки під час лекцій (цікаво, це ще існує?), раптова відміна занять, сон у гуртожитку і той легендарний зимовий стиль – халат під курткою.
Якщо коротко – суцільний позитив і дуже тепла ностальгія. І, мабуть, саме тоді почався шлях, який привів мене туди, де я зараз.
