Владислав на псевдо «Рішала» до повномасштабного вторгнення працював у сфері GPS-моніторингу. 24 лютого, зізнається, як і більшість українців, був у шоковому стані.
– Не вірилося, що це відбувається з нами. Немов дивишся фільм жахів, – розповідає Владислав. – Рішення ухвалив одразу. Я пройшов «срочку», армію пам’ятаю. Дочекався маму, поговорив з нею. Розумієте, я не збирався їхати з Києва, це моє місто. Для себе я вбачав тільки один варіант – йти захищати свою землю. Чекати повістку не збирався, вирішив діяти.
25 лютого Владислав пішки дістався найближчого військкомату, бо транспорт на той момент не ходив. Там йому запропонували приєднатися до 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців.
– 26-го я вже був у частині, де нам видали амуніцію. Ну і, власне, одразу я потрапив на Мощун, – говорить Владислав. – Найтяжчим особисто для мене був момент, коли я вперше отримав контузію. Тиждень був у шпиталі, вилікувався, повернувся до побратимів – і знову в бій!
#Україна_тримається_на_наших_плечах
Немає коментарів:
Дописати коментар