Віталій, боєць

 Знайомі часто питали Віталія, коли той воював на Донбасі: «Як там, на війні?».

– Зазвичай я відповідав: «Хлопці, я бачу тільки те, що у мене в прицілі. Я не можу спостерігати всю картину. Але я вірю в ЗСУ і тому я тут». На чому ґрунтується моя віра? На тому, що правда завжди перемагає, – говорить боєць 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців на псевдо «Йожик». – Зараз нічого не змінилося, я так само вірю в Україну, в Збройні Сили. І знаю, що якою б темною не була ніч, на ранок обов’язково зійде сонце.

На момент початку повномасштабного вторгнення росії Віталій працював в Нідерландах будівельником. Почувши про біду, швидко зібрав речі і повернувся на Батьківщину. Зізнається, що збирався до Миколаївської тероборони, адже сам з Миколаївщини, тож хотів боронити рідний край. Але зрештою став до лав 72-ї бригади, з якою свого часу був на Донбасі.

– Коли згадую АТО, розумію, що війна для більшості тоді обмежувалася лінією фронту. Лише до Маріуполя заїдеш – і АТО закінчилася. Люди просто жили своїм життям, не кажучи вже про Київ чи Миколаїв, де війна зовсім не відчувалася. Зараз все змінилося кардинально. Всюди в Україні – концентроване людське горе, – ділиться роздумами Віталій. – Водночас, є усвідомлення того, що вся країна зараз як один кулак. Єдина та незламна.

«Йожик» мріє про те, щоб після Перемоги українці якомога більше мандрували своєю країною.

– Питаю побратимів, молодих хлопців: «Ти був на півдні України? Куштував устриці, які у нас на Миколаївщині вирощують? А Карпати бачив?» «Ні, не встиг. Я майже ніде не був». Я дуже хочу, щоб вони побували в кожному мальовничому куточку! Щоб знали, яка чарівна наша Україна, – говорить Віталій.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

20 тыс.Валентина Мазуренко, Жанна Зотова и ещё 20 тыс.

Комментарии: 270

Поделились: 793

Нравится

Комментировать

Поделиться