«Про що я мрію? Здобути вищу освіту. А ще одружитися – вдома мене чекає дівчина». Зі своєю коханою Павло за останні пів року бачився лише раз. Зустріч, на яку так чекали обидва, тривала усього 5 хвилин.
– Коли почалося повномасштабне вторгнення, я саме був у Словаччині – там я працював близько 6 місяців. Я свідомо повернувся до України. В 2014-2015 роках був сапером в інженерному підрозділі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, трохи обізнаний на війні. Тож вирішив, що на Батьківщині від мене буде більше користі. Вдома обійняв рідних, пригорнув дівчину і одразу поїхав до бригади, – розповідає боєць.
Павло знає, що в умовах воєнного стану укладати шлюб з військовослужбовцями можна без їхньої присутності. Однак не хоче, щоб ця важлива подія була аж такою формальною. Натомість планує красиве і романтичне освідчення – у ресторані, з квітами і обручкою. Але потім…
– Війна змусила відтермінувати плани і мрії, – зітхає Павло. – Усе надолужимо. Зараз головне – захистити нашу країну. Повірте, ми готові триматися, скільки потрібно, у жодному разі не можна виконувати вимоги росії.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
Немає коментарів:
Дописати коментар