27 лютого 2022 року Грузинов потрапив у полон. У жовтні минулого року російський суд засудив його до 21 року колонії суворого режиму за «терористичними» статтями. Учора йому та іншим полоненим з «Айдару» залишили вироки без змін в апеляції, і Грузинов виступив з останнім словом. «Медіазона» публікує його повністю:
«Суд вважає, що я посягав на конституційний лад РФ, слідство вважає, що я посягав на її Конституцію. Ви серйозно? Мені немає і ніколи не було діла до Конституції РФ. У мене є власна Конституція України! І лише вона з усіх конституцій світу мене цікавить. І якщо слідство вважає, що у них діють конституційні принципи змінюваності влади, поділу влади — то будь ласка! Живіть у цьому світі! А я тут до чого?!
Мені скажуть, що йдеться про територіальну цілісність. Так я її визнаю в міжнародно визнаних кордонах. У тих кордонах, які визнають світові лідери — Сі Цзіньпін, Дональд Трамп, Олександр Лукашенко та багато інших. Чому ви пробачаєте їм незгоду з вашою версією кордонів, а мені… а мені за це 20 років! Образливо до сліз.
Не тих сліз, коли ламали кінцівки, вибивали зуби під час катувань у Донецьку із застосуванням струму та голодуванням, а через особливості обвинувачення.
Суд вважає мене терористом, націоналістом, ненависником усього російського. Я не мазохіст, у мене немає ненависті до самого себе. Я росіянин за походженням! Але не громадянин Росії. Я громадянин багатонаціональної України. І так само вважаю себе рівним представникам усіх інших народів. Не молодшим братом, а рівним!
Я — терорист, стверджує суд. Кого я брав у заручники? Де я закладав бомбу? Коли і кого я шантажував під дулом зброї, залякував? Таких дій мені не інкримінують. Без будь-яких підстав оголосили терористом. То хоча б пояснили як слід. Мені здалося, що прокурор, коли виголошував обвинувальну промову, а суддя — обвинувальний вирок, були більшими невільниками, ніж ми. Принаймні хочеться думати про людей краще, ніж вони є насправді.
Адже справді, давайте подумаємо: мене звинуватили у навчанні тероризму за проходження служби за мобілізацією у 2015 році. Ні до «Айдару», ні до Азов, ні до батальйону «Донбас» моя військова частина не належала і не належить. Мене просто мобілізували, а через рік і чотири місяці демобілізували. Походив у формі зі зброєю. І вже тоді я планував «терористичну діяльність»? Ви серйозно?!
І на завершення. Трохи інсайдерської інформації. Сподіваюся, мене за це не оштрафують. Коли захисниця ознайомилася з моїм останнім словом після вироку — 20 років колонії суворого режиму, вона повідомила, що мені можуть дати більше. Я їй кажу: невже хтось вважає, що українець може прожити 20 років у російській колонії?
Можливо, ці публічні суди для нас — остання можливість відносно вільно висловити свою правду. А в чому сила? Сила — у правді! Ось у чому полягає справжня сила. У правоті! І перед найголовнішим судом я спокійний».
(С) Фото і текст: «Медіазона».
Немає коментарів:
Дописати коментар